1794 [Ніклас Натт-о-Даґ] (fb2) читать постранично

Ніклас Натт-о-Даґ 1794

Сідай ось тут поруч та будь наготові,

Нехай всі навколо співають і п’ють.

Не можна тут вірить найкращому другу —

Тут і найріднішого в спину штрикнуть.

Карл Мікаель Бельман, 1794

Перcонажі, про яких ідеться в романі

Жан­Мішель Кардель, також званий Мікелем — колишній артилерист; залишився без руки під час битви в Свенск­сунді, служить у сепарат­варті Стокгольму^[1]; службу ненавидить і воліє заробляти викидайлом у корчмі.

Сесіл Вінґе — колишній прокурор, нештатний слідчий стокгольмського управління поліції, хворий на сухоти.

Анна Стіна Кнапп — спершу продавала овочі й фрукти в парафіях Святої Марії і Святої Катаріни, потім потрапила до Прядильного дому^[2]; з зими 1793 року стала господарювати в корчмі «Мавпа» як Ловіса Ульріка, дочка корчмаря; узяла собі прізвище Блікс.

Ісак Райнгольд Блум — секретар в управлінні поліції, поет, пошановувач Карла Густафа аф Леопольда^[3], на чию поезію рівнявся.

Юган Крістофер Блікс — учень фельдшера з Карлскруни, з жалості оголосив своєю нареченою Анну Стіну Кнапп, з якою так і не одружився, бо укоротив собі віку у затоці Ріддарефіорден; мертвий і похований.

Петтер Петтерссон — головний наглядач у Прядильному домі.

Юнатан Леф — наглядач.

Дюлітц — колишній утікач з Польщі, торговець людськими життями.

Ґустав III — Божою милістю король шведів, гетів і вендів; поранений після замаху в Опері, помер від рани в березні 1792 року.

Ґустав Адольф — єдиний син Ґустава III, король (лише за титулом), якому в листопаді має виповнитися 16 років; від його імені в королівстві править регент.

Герцог Карл — молодший брат покійного короля Ґустава III; опікун малолітнього престолонаслідника; ледар, який тільки користається владою замість дбати про державу.

Ґустаф Адольф Ройтергольм — барон, один із наймогутніших вельмож королівства; як найближчий друг герцога Карла саме він має реальну владу, через що його ще називають «великий візир»; підозрілий і забобонний; за звичкою залишився заклятим ворогом покійного короля і дуже переймається знищенням усіх слідів минулого правителя.

Ґустаф Моріц Армфельт — улюбленець покійного короля, остання надія ґуставіанців; висланий за кордон через організацію змови проти регента.

Маґдалена Руденшельд — дворянка, за якою безуспішно сох герцог Карл, коханка Ґустафа Моріца Армфельта й учасниця його змови, за що потрапила до ув’язнення.

Карл Туліпан — корчмар, власник корчми «Мавпа», добровільний учасник вистави, у якій Анна Стіна Кнапп вдавала його дочку.

Маґнус Ульгольм — з грудня 1793 року начальник стокгольмської поліції, змінив на цій посаді Нурліна, якого перевели до Вестерботтена; сумно відомий тим, що привласнив гроші, призначені для виплат удовам священників; посіпака регентського режиму.

Карл Вільгельм Моде — губернатор Стокгольму, один з найвпливовіших чиновників у королівстві, вірний барону Ройтергольму.

Майстер Ерік — так наглядачі в Прядильному домі називали нагайку, якою Петтерссон бив ув’язнених.

Перша частина. З могили живих Зима 1794 року

Як захиститися від зла людського,

Якщо не бачить тать злочинства свого?

Як зупинити знавіснілий люд,

Якщо нікого не лякає Божий суд?

Ісак Райнгольд Блум, 1794

1.

Січень, самісінький початок 1794 року. Уранці до моєї кімнати зайшли, сказали одягатись і йти надвір, бо прийшов новий рік і годі вже терпіти бруд і паразитів. Треба обкурити кімнати димом ялівцевих гілок, вимести сміття і попирскати оцтом підлогу. Незграбно натягнув штани, вступив у черевики, накинув куртку на плече. З’ясовується, я за цей час дуже схуд і одяг висить, як на палиці. Повільно зійшов сходами й уперше за хтозна-­скільки тижнів вийшов на світ Божий, який до цього бачив тільки крізь вузький проріз вікна.

Липи у дворі вже кілька місяців голі. Осінь забрала з них листя, зате зима щедро відплатила снігом. Біла ковдра вкрила гілля, спустилася на землю і пролягла вдалину, скільки погляд сягає. Сонце сяяло, його промені на білизні снігу виблискували з силою, якої не витримував жоден інший колір. Засліплено примружився і мусив затулити очі рукою. Інші пацієнти товклися на ґанку або несміливо брьохали по двору, лаючись на мокрі черевики й холодний сніг. Мені не хотілося їхнього товариства, і я пішов донизу, ближче до замерзлого озера. Засніженою кригою можна було пройти кількасот метрів аж до місця, де з-під льоду --">

Пожертвовать